Сокирянщина – чарівний куточок Буковини, який приваблює насамперед чудовими краєвидами, дністрянськими крутосхилами, зеленими лісовими масивами, буйним весняним цвітінням і щедрістю осінніх садів.

  Перші згадки про Сокирянщину датуються ХVI ст., коли османські війська загарбали Буковину і Молдову. Селяни втікали рятуючись від турецького поневолення. Втікачів приваблювали непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери. Районний центр Сокиряни лежить у долині маленької річечки Сокирянки, яка впадає у Дністер – гордість і окрасу краю.

  Найдавніша писемна згадка про Сокиряни датується 1666 роком. Назва Сокиряни походить очевидно від слова «сокира», бо першопрохідцям-поселенцям доводилося добряче нею попрацювати, щоб відвоювати в лісів собі місце для житла. Недалеко від Сокирян поле під назвою Сокира. Основним заняттям населення було землеробство і скотарство. Частина населення займалася ремеслами і торгівлею. У 1770р. Сокиряни стали центром торгівлі у регіоні.

  У другій половині ХІХ ст. почала розвиватись місцева промисловість. У Сокирянах з’явився невеличкий маслобійний завод, два примітивних підприємства з виготовлення мінеральних фруктових вод, почав розвиватися лісорубний промисел.

   У січні 1918р. на Сокирянщині було проголошено радянську владу, почалась конфіскація поміщицьких земель. У 1918р. Бессарабію, у тому числі і Сокирянщину, окупували австро-німецькі війська, відтак – королівська Румунія. Після визволення у 1940р. було утворено Сокирянський район, а з 1965р. він включає 29 населених пункти.

  Через Сокирянську залізничну станцію проходять потяги з Москви, Києва, Кишинева, Одеси, Івано-Франківська, Чернівців. Автобусні маршрути теж пролягають до багатьох населених пунктів і столиці України. Літньої пори до послуг мандрівників – катери, що курсують по Дністровському водосховищу.

  Екскурсію до придністровських сіл, а також до п’яти баз спортивно – любительського рибальства можна здійснити бусами, пливти човном вниз за течією Дністра, мальовничими територіями, або ж з рюкзаком, мандруючи берегом річки.

  Перше село, що розташоване на правому березі Дністра 40 км на північний захід від райцентру – Кормань. Вперше воно згадується у документах. Проте новим днем народження села нинішній його жителі вважають 1980р., коли почалося масове переселення із старого села, що потрапило в зону затоплення Дністровської ГЕС, у сучасні ошатні світлиці, побудовані на рівному узвишші в оточенні лісу. Нині це одне з найчарівніших сіл Буковини.

  А внизу новозбудованого Корманя розкинулась риболовна база з водоймищем площею в декілька кілометрів, багата на різні види риб: сома, судака, коропа, карася, плотицю, ляща, окуня та ін. Тут, як і на інших водоймах Кулишівки, Непоротова, Ломачинців, Новодністровська, можна не лише порибалити, а й гарно відпочити, переночувати у пристосованих будиночках, або встановити намет на околиці віковічного лісу, де щедро ростуть не лише гриби, а й малина, суниці, черешні та горіхи, і де можна вгамувати спрагу джерельною водою.

  На Сокирянщині 50 тис. га мисливських угідь. Тут водяться десятки видів мисливських тварин: дикий кабан, лисиця, заєць косуля, олень та ін.

  Неподалік від Корманя, над яром, що тягнеться до Дністра видніється с. Кулишівка, а поруч – Вітрянка. На території цих сіл виявлені рештки поселень Трипільської культури, городищ і селищ часів Київської Русі.

  Село Кулишівка знамените своїм диво–садом, яке зростив природолюб–ботанік Іван Іванович Біляні. На своїй присадибній ділянці він виростив сотні різних плодових і декоративних дерев, десятки різних сортів чудесних, екзотичних квітів.

  Село Непоротово відоме в історії з 1447 р. Неподалік від нього в урочищі Галиця, є гігантська скеля над Дністром. У її виступі збереглися залишки скельного монастиря, який був заснований ще на межі XIта XIIст. Багато десятиліть він не діяв, але 1999 р. його відновили. Сьогодні це діючий Свято миколаївський чоловічий монастир. Захоплює дух, коли бачиш таке абсолютне злиття з довколишньою природою, високий Дністровий мис, який увінчує все це, вражає своєю неповторністю. А в даних печерах монастиря знайдені пам’ятки кам’яної доби.

  Якщо ж потрапити до Селища, то обов’язково завітайте до історико –краєзнавчого музею, який створено у Будинку культури з ініціативи вчительки – ветерана Надії Григорівни Бойко. Його експонати розкажуть вам багато цікавого про виявленні на околицях села поселення II– IVст. до н. е., історію культури краю.

  Правий берег Дністра глибоко врізався поміж скелями яру Каютин, що тягнеться аж до с. Ломачинці. У цьому яру впродовж двох століть працювали водяні млини, які забезпечували мливом селян навколишніх сіл. Нині один із каютинських млинів, як свідок сивої давнини, знаходиться в музеї побуту й архітектури у Києві.

  Волошкове – останнє в районі село на правобережжі Дністра. Поблизу нього п’ять пізньопалеолітичних стоянок, по селах Трипільської та Черняхівської культур.

  На території району – 8 пам’яток архітектури. Одна з найвизначніших – дерев’яна церква, збудована у 1792 р. в с. Білоусівка. Вона зроблена в притаманному Буковині архітектурному стилі – тризрубний храм, накритий високим наметовим дахом який увінчує світловий ліхтар з маківкою і хрестом.

  Наймолодший населений пункт Сокирянщини –м. Новодністровськ. Перший намет Дністрогесбуду з’явився між селами Ожеве та Ломачинці 7 квітня 1973 р. Сьогодні варто місто відвідати, подивитися на величну інженерну споруду – Дністровську ГЕС, штучне високогірне озеро, гідроакумулюючу станцію. Місто енергетиків має статус спортивно – оздоровчого та культурного центру обласного підпорядкування. Водосховище використовується для тренування і підготовки спортсменів з водних видів спорту. А навколишні ліси з усіх боків захищають місто і утворюють рекреаційну зону.

  На водосховищі – рукотворному морі – можна і відпочити, порибалити, і просто покататися на човні. Крім того, територія навколо водосховища – прекрасний оглядовий майданчик: звідси відкриваються неповторні Дністровські краєвиди.

  Взагалі, Дністер у цих краях маже запропонувати багато несподіванок і чудес. Відвідайте ландшафтний захисник «Галицька стінка» вашим очам відкриваються дивні печери у вапнякових скелях. У Шебутинському заказнику, довжина якого 14 км, зустрінете ерозійні гроти, карнизи та штучні заглиблення невідомого призначення. А в с. Розкопинці – свої принади. Це білі столітні тополі, мінеральні джерела з карбонатно – сульфатно – натрієвими водами.

 На Сокирянщині, як і всюди на Буковині, добре розвинені традиційно народні промисли. Понад 150 народних майстрів займаються гончарством, різьбою по дереву, ткацтвом, вишивкою, виробами із соломки.