З 1962 року А. М. Кушніренко — художній керівник і головний диригент Державного заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю України. За його  керівництва ансамбль став одним із провідних художніх професійних колективів, двічі лауреатом міжнародних конкурсів (1967, 1977 р.р.), а у 1969 р. отримав звання заслуженого ансамблю України. Виступи цього прославленого колективу користуються великим успіхом як в Україні, так і за кордоном. Заслужений Буковинський ансамбль під орудою А. М. Кушніренка з великим успіхом виступав у Фінляндії (1966), Чехословаччині (1986), Польщі (1989), Італії (2000), Румунії (1969,1974, 1986, 1990, 2002).		1993 — заслужений діяч мистецтв України. 1973 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) за повнометражний документальний фільм «Радянська України» (спільно з режисером і оператором). 2002 — народний артист України
1964 р. вийшов 2-й том «Сестер Річинських». За цей роман у 1965 році Ірині Вільде присуджено Шевченківську премію.    Багато років очолювала Львівську організацію Спілки письменників України (після 1965 р.). Запровадила в ній традицію «Останньої сторінки» — в останній день кожного року проводити літературний вечір, на якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.    Нагороди: орден Трудового Червоного Прапора, орден Знак Пошани.		В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.    Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не надали, Шевченківську премію він отримав посмертно, бо в УРСР носив тавро «неблагонадійного».
У березні 1996 року Указом Президента України Назарію Яремчуку посмертно присуджено Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.     В одному з останніх своїх інтерв'ю Яремчук сказав: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам'ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п'єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?»		Працював у ансамблі пісні й танцю «Верховина» у Дрогобичі, потім став солістом ансамблю пісні й танцю «Галичина» у Львові.    Згодом він викладав вокал у Чернівецькому музичному училищі та став солістом Чернівецької обласної філармонії (1991)      Шевченківська премія     Національна премія 2000 р. за концертні програми 1995–1999рр.
Закінчив Київське музичне училище, у 1951 — Київську консерваторію (клас І. С. Паторжинського). Під час навчання має зустріч із диктатором СРСР Йосипом Сталіним, який також оцінив його талант. Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (1951—1988), диригент (1979—1980), режисер (1980—1988). Водночас 1983—1993 — зав. каф. оперної підготовки Київської консерваторії.    2005 — присвоєне звання «Герой України».		Український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно)      У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.