 |
|
 |
Пошук
Календар
| « Квітень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | |||||
Наше опитування
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 |
П`ятниця, 19.04.2024, 13:05 |
| Вітаю Вас Гість | RSS | |
| САЙТ БІБЛІОТЕКИ РОМАНКОВЕЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ | Головна | Реєстрація | Вхід |
З історії села Романківці Поміщицький маєток і парк в селі Романківці
 Романківецький поміщицький маєток, його оригінальна за географією і формою лісопаркова зона, пагорби, видолинки, водойми з невеличкими річечками, струмками і джерелами з прохолодою питною водою – це унікальний клаптик місцевої історичної спадщини, яка належить нинішнім і наступним поколінням довколишніх сіл, які свого часу входили до складу Романківецької волості і за різними суспільними правами підкорялися місцевим поміщикам.
Епохальна руйнація поміщицького маєтку розпочалася в роки після звільнення краю від румунських окупантів 1940 – 1944 роках. В серпні 1940, відтак квітні 1944 років, панській двір, все рухоме й нерухоме майно, його земельні і лісові багатства, а також водойми, були радянською владою націоналізовані. Від цього часу цими багатствами володіли хто – скільки і планомірно перетворювали маєток на господарську або державну установу радянського зразка.  Разом з тим місцева влада, певно, за вказівкою з вище, ще в 1961 році здогадалася, що місцевий парк, хоч він і панський, потрібно берегти і примножувати його рослинність. З цього приводу 28 грудня 1961 року уперше на місцевому рівні сесією сільради було прийнято розумне рішення про передачу сільського парку від філії Сокирянської сільгосптехніки у державно – земельний фонд Романківецької сільської ради. Цим же рішенням було зобов’язано правління місцевого колгоспу, керівників школи, дільничної лікарні, лісництва, сільського споживчого товариства, філіалу сільгосптехніки, – включитися в роботу по упорядкуванню парку, очищення його від сміття і взяття під постійну охорону. Контроль за виконанням цього рішення було покладено на голову сільради С.О. Кривкіна.
 На цьому турбота про сільський парк не обмежувалася. Пізніше рішенням виконкому с/Ради від 13 квітня 1962 року для упорядкування сільського парку, стадіону, посадки молодих дерев, було створено комісію в складі: головного агронома колгоспу Степаненко М.Ю. – голова комісії, агронома плодоовочевода к-спу Гандзія В.В. – секретар комісії, члени комісії: – голова с/Ради Кривкін С.О., головний лікар д/лікарні Глубоченко Г.І., зав. ремонтними майстернями філіалу Сокирянської сільгосптехніки Григорович М.І., майстер – будівельник сільгосптехніки Олійник П.В., лісничий Романківецького лісництва Танас В.І. Важливо те, що саме завдяки цій авторитетній комісії, з цього часу увага до цього унікального об’єкту живої природи не припинялася.
На жаль, з мотивів введення в рільничу сівозміну додаткової землі, за рішенням правління колгоспу ім. ХХ партз’їзду від 21 березня 1968 року було викорчувано кленово-липову, яблунево-грушево-горіхову алеї і 15 га. шкільного (агрікольського) саду в урочищі Юсипова. Проти цього рішення категорично виступали члени правління гол. агроном колгоспу М.Ю. Степаненко, бригадир 2-ої бригади В.В. Гандзій, присутні на засіданні правління – головний лікар дільничної лікарні Г.І. Глубоченко та директор школи Т.М. Каруценко. А вже 26 квітня 1989 року виконком Романківецької сільської ради прийняв рішення: – провести реконструкцію сільського парку. Цим самим передбачалося обновити посадку молодих дерев за схемою існуючих в парку старих прогулянкових алей, впорядкувати залишки історичних пам’яток, лісокущових насаджень навколо плодоносного (залишки збереглися) саду. Контроль за ви конанням цього рішення було покладено на голову сільради Опольську Є.В. Таким чином Романківецький сільський панський) парк долаючи різні безглузді «ініціативи» місцевих керівників і активістів від руйнацій і розрух, силою розуму і духу, волею і далекоглядністю природолюбивих аборигенів зумів зберегти себе до наших днів і передатися у спадок наступним поколінням тутешняків. Згідно з рішенням 16 сесії Сокирянської районної ради ХХШ скликання № 39/16-01 від 18 липня 2002 року – Романківецький (панський) парк пло щею 8,1 га. віднесено до пам’ятки природи місцевого значення. Початок розбудови поміщицького маєтку припадає на другу половину ХУШ ст. Першим землевласником поміщицького штибу в Романківцях був капітан Іоніца Чидін. Село (37 дворів) дісталося йому за певні військові за слуги перед молдавським (Бессарабським) воєводою. Приблизно в 1770 році із загального природного лісовища, яке густо обіймало довколишні землі, на рубежі так званого водорозділу, пан Чидін, здогадуємось, за порадою фахівців від геодезії, забиває, образно кажучи, родовий поміщицький кілок. Досі тут проростав дикий мішаний ліс, в якому переважали листвяні породи дерев. Зокрема дуб, граб, клен-явір, ясен, осика, береза, нектароносні липи, верби, акація біла, глід, зрідка ялиця, тополя чорна, дикоростучі плодові та кущові декоративні рослини. Від цього часу починається своєрідний ренесанс з розбудови і облаштуванні панського помістя. Не можна сказати, що саме Іоніца Чидін зволів по-справжньому сформувати у дворі типовий поміщицький парк. Він лише зумів зберегти рослинність, яка при наступних володарях лягла в основу з подальшої розбудови маєтку, певно, і лісопаркової зони. Якщо за відповідними критеріями описати ці дерева за віком то значна частина з них у ХХІ ст. переросла у двохсот і більшому віці. Зокрема такі релікти як платан, серцелистні липи, семиреберна осика, горіх айлантолистий (або китайський ясен), горіх чорний.  Вчитуючись в помологічний склад столітніх дерев, які досі «розкошують в панському, тепер сільському парку, на прогулянкових алеях і в колишньому поміщицькому ліску з романтичною назвою Пересівна, приходимо до висновку: в координатах цих володінь, певно, як і адміністративних межах села Романківець, колись було суцільне рідколісся з багатою фауною і флорою. Напевно ці природні зручності і приворожували тих чи інших кочових. мандрівників – слов’ян на ці землі. Про те, що довколишній простір був підкорений, як мовиться, самосійними лісовими культурами свідчить факт занесення до місцевих літописів назв польових кутків і урочищ. Досі поля окремих напрямків і окраїн романківецьких землеволодінь носять такі делікатні історичні назви, як Березинки, Корчі, Верби, Грушки, Сокира, (раніше називалось Осокирське), Тернів, Вишеньки, і знамениті своїми масними чорноземами Ясини або Мендиківське.
Місцина, на якій в ІІІ – ІІ тисячолітті до нашої ери з’явилися кочові племена (припускаємо, трипільці) і зачали тут власний гончарний промисел, була обійнята старим рідколіссям. Очевидно ці поселенці розкорчовуючи на обаполах річок – Кисилбасівської, Рогозянки, Кам’янки, Глибівської, Карликівської, Винницької і Підкорчівської – ділянки для спорудження тут бурдеїв чи інших примітивних жител, робили це з певною вигодою для власного газдування. Думається, що саме вони, тогочасні підкорювачі цих галяв, і «охрестили» їх назвами, які дійшли до наших днів з первозданними іменами. Іоніца Чидін недовго господарював в підвладному йому селі. В народних переповідках про цього пана ані слова. Одне хіба що. Скупенький запис в молдавських (Бессарабських) хроніках за 1771 рік. На початку ХІХ ст. капітан Іоніца Чидін кудись з Романківецької вотчини зникає…
Таким чином поміщик Василь (за архівними даними) Росету, газдував в Романкківцях з усіма панськими правами і привілеями цілих 36 р. За цей час, на відміну від свого попередника Іоніци Чидіна, окрім житлових і господарських будівель, в межах помістя він проводить певну, якщо можна так висловитися, природно – оновлючу реконструкцію панського двору. Зокрема парку. Найперше, очевидно за порадою географів чи геодезистів встановлює в центрі помістя геодезичний кам’яний знак прозваний романківчанами змійкою. А в 1820 році почав огороджувати поміщицький маєток кам’яною огорожою, яку тутешняки прозвали муром. Мур (кам’яна огорожа) стояла на сторожі панського маєтку і парку більше 130 років. З 1953 року його, мур, руйнували розбирали безоглядно і безупинно. Каміння, як будматеріал, навічно ліг в фундаменти колгоспних і приватних «новобудов», а на місці тину зачали розкошувати будяки і бузина. Від того часу і аж до 2007 року «оголеним» маєтком і парком носилися холодні вітри людської байдужості до своєї історії, святої пам’яті поколінь, які свого часу цю огорожу зводили. В 2007 році місцева влада спромоглася огородити «лицеву сторону парку» сучасною огорожею. Після Василя Баланецького – 1838 рік – маєток переходить у власність поміщикам Крупенським. В Романківці вони потрапили з села Ломачинець Сокирянського району. І сталося це, образно кажучи, панське переселення, дещо несподівано. Але так вийшло… Відтепер з ініціативи Матвія, потім завдяки умілої розпорядливості його сина Миколи, онука і правнука Михайла, Миколи і Кирила Крупенських двір, особливо парк, сади і ягідники починають розвиватися за зразками класичної європейської садово-паркової культури. В 1900 році в центрі парку, праворуч головної прогулянкової алеї дворянин Михайло Крупенський будує велику типову підземну оранжерею. Тут окрім різних квітів ще розводяться кущово – декоративні карлики і напівкарлики. Переповівдається, що звідси ці рідкісні рослини розповсюджуються в помістя (маєтки) поміщиків і тогочасної знатті усього Хотинського повіту. Кажуть, що безперешкодно потрапляли ці екзотики і на садиби місцевої інтелігенції та газдів, які підтримували з паном ділові стосунки. Поміщик, точніше дворянин Михайло Миколайович Крупенський не був би паном, колись казали його підлеглі, якби не умів усе в дворі і на власних землях робити по-панськи. Саме він, Михайло, сплановує і здійснює обсадку припаркових таблів (земельних ділянок розміром в 10 га кожна) так званими прогулянковими алеями. Їх було сформовано такими цінними породами дерев, як дуб, граб, клен, яблуні, груші, горіх волоський і навіть глід. До народних літописів ці алеї (ленії) занесено під назвами, як яблунево-грушева, липово – кленова і горіхова. За деякими даними ці алеї в анналах родоводу Крупенських зареєстровано під 1835 роком.  Цікава аналогія. За рішенням російського царедвору в цьому році було поділено Бессарабську губернію на повіти. Романківці зі своїми панами, землями і християнськими душами були приписані до Хотинського повіту. Значить, названі алеї (ленії) являються ровесниками важливої дати в і Бессарабській історії.
Для більш повного, детальнішого опису цієї, вважаємо, історичної пам’ятки живої природи в Романківцях, потрібно як глибше познайомитися, точніше вивчити місця і рештки (уламки) споруд, які в певній мірі тут збереглися. Будівлі, інші споруди які між 1770 – 1920 роками були зведені в панському дворі.
За даними ще збереглися у переповідках старожилів десь між 1805 – 1810 роками поміщик Василь Росету (Баланецький) споруджує у дворі типовий житловий будинок. За тогочасною культурою забудови, точніше – архітектурою, цей будинок скоріше нагадує собою військову казарму. До речі ця, на перший погляд простенька споруда, стоїть на своєму законному місці, як історична споруда. За спогадами тубільців, до радянських часів – приблизно до 1952 року, на боковій стіні цього панського апартаменту красувалася металева таблиця з написом: «Это здание сооружено в 1805 году помещиком Василием Росету». Знову ж таки цікавий факт. В цьому році при його допомозі була побудована (взруб) в Романківцях перша православна церква. Немає сумніву в тім, що цей, поважної гільдії пан, зводячи одночасно житло у панському дворі і церкву в селі, вбачав у цьому певну духовно-християнську спорідненість. І люди цей поступок свого часу оцінили схвально. У 2010 році будівля намотала собі повних 205 років від дня «народження». Дата прямо таки ювілейна і поважна.
В 1808 – 1815 роках газдовитий Баланецький зводить у дворі кілька господарських будівель. В тому числі простору конюшню, корівник, свинарник, комірську споруду і, як не дивно, просторий собачник. Мовиться, він надто був закоханий в собак, мисливство, розгульне життя і файних жінок…В цьому ж періоді копає в дворі один з найглибших в романківецькій волості шахтний колодязь. Окрім того розпочинає огороджувати маєток кам’яним тином, який романківчани за звичай називали муром. На спорудженні цієї, сказати б фортечної панської огорожі працювали, окрім романківчан, селяни сіл Корманя і Шебутинців. Власне приписні строкарі і поденники у дворі поміщика Баланецького.
 Але так сталося, що в 1838 році романківецьке помістя з усіма своїми багатствами переходить у власність поміщикам дворянського штибу Крупенським. Праворуч парку споруджується сучасна, як колись казали панські прислуги, підземна оранжерея. Тут, в оранжереї розводяться різні квіти, кущові і ягідні культури, які в послідуючому висаджуються в панському дворі, парку, а також розповсюджуються в помістя і парки дворянства усього Хотинського повіту. Мовиться, що набазі цієї оранжереї здійснювалася певна селекція або перепревивка тих чи інших садово-паркових культур. За переказами старожилів, досвід так званого панського садівництва, ягідництва і квітникарства, успішно, образно кажучи, розсівався в садибах газдів Романківецької волості. В цьому, позволимо сказати літописі, не менш цікаво і те, що квітникарською справою у дворі поміщиків Крупенських надзвичайно активно і, сказати б грамотно, опікувалася старша донька дворянина Миколи Михайловича Марина. Автору цієї досліднизької праці щастило в 1942 році стрічатися з цією вельми сердитою і непривабливою панєнкою віч на віч, і спізнати на собі «ласку» її улюбленої вівчарки на дивовижну кличку Акса…Рослинність лісопаркової зони
Поміщик Василь Росету-Балонеску, розуміється, за чиєюсь порадою або рекомендацією упродовж 1805 – 1838 років здійснює, так би мовити, сучасну реконструкцію панського двору. При цьому за оригінальною формою садово-паркової культури розбиває парк. Паркову рослинність впорядковує за так званими прогулянковими алеями, названими тутешняками леніями.  Згодом сюди завозяться породи рідкісних лісових дерев, кущово-декоративних і ягідних культур. В самому центрі маєтку встановлюється геодезичний кам’яний знак, зареєстрований в народній пам’яті під загадковою назвою змійка. В цьому періоді лісопаркова зона охоплювала собою панський маєток, табла з прогулянковими леніями і ліс Пересівну. Сам маєток (парк) від цього лісу умовно відмежовували ті ж самі табла. Власне табла – це масивчики розміром по 10 гектарів кожен. Таких ділянок (масивчиків) було 4. На них в основному висівалися кормові, бахчеві і овочеві культури. Табла знову ж таки розмежовувалися прогулянковими алеями. На 10 році ХХІ ст. припаркові табла частково забудовано приватними будинками, а підпересівнівські обернено на пасовища для громадської худоби.
Тут, між таблами і Пересівною, з ґаздівської точки зору, гарно вписувався знаменитий в переповідках аборигенів панський став. По-правому березі цієї водойми було зручно і гарно облаштовано знамениті своїми пригодами і різними диваціями панські купальні. До цього ставу один за другим примикали дещо менші за розміром ставки. Усі вони разом природно поповнювалися водами річок долинківської та підпересівнівської. Перший, великий за розмірами став належав поміщику Миколі Крупенському, а менші ставки були підпорядковані його синові Кирилові.
Що стосується лісу Пересівни то, перш за все, цей ліс ще на початку ХУШ ст. являв собою галявне, якщо можна так висловитися, хаотичне рідколісся. Тільки десь з другої половини цього століття він зачав формуватися з так би мовити, планової рослинності. Прорости самосійного (дикого) лісовища, яке дісталося цій місцині у спадок від попередніх століть, були основою лісорозведення на поміщицьких землях. Досі лісовою справою ніхто в цому бессарабському регіоні не займався. Усе лісове багатство на цих землях роз повсаджувалося і розсівалося (насінням) птахами. Ото і росло – виростало в цьому довкіллі дещо.
З переходом у володіння маєтку з усіма землями, лісом, парком і водоймами новим господарям Крупенським, Пересівна почала, скажемо, значно окультурюватися. За деякими даними поміщик Микола Матвійович Крупенський виділяє з загального масиву 20 десятин рідколісся, розбиває його на чотири рівнозначних (по 5 га.) квартали і починає пересаджувати ліс окремо взятими породами дерев. Згодом добру батькову справу продовжкє його син Михайло. Відтак тут з’являються два квартали сформовані виключно грабовими насадженцями, і два квартали підсаджені різними породами дерев, в тому числі крупноплідними, надзвичайно красивими і смачними дичками черешень, вишень, груш-гниличок, яблунь, слив, зокрема аличі, крупноплідного глоду і навіть калини. Таким чином поміщицький ліс Пересівна споконвік являвся приватною власністю місцевих поміщиків. В радянські часи разом з маєтком цей лісок був підпорядкований Романківецькій МТС, потім колгоспу, КСП, аж доки його, до речі, без згоди місцевої громади, не приписали Сокирянському держлісгоспу. А між іншим усі ці насадження – парк, алеї (ленїї), ліс Пересівна разом складають лісопаркову зону, яка в наші дні все таки мала б належати сільській громаді і опікуватися місцевою сільською Радою. І головне: панський ліс Пересівна ніколи, ані за румунів, ані за радянських часів не входив до загально – державних лісових масивів. Звідси випливає: поміщицький маєток, парк і лісок Пересівна являються історичними па м’ятками природи місцевого значення. Їх належить взяти під постійну охорону місцевої громади, певно, і держави. Плодоносні сади і ягідникиє
 За даними, які вичерпано з статистичних даних колишньої Бессарабської губернії, перший сад у кілька десятин був закладений в Романківцях так званим садівничим (допоміжним) кооперативом в 1884 році. Тобто після чергової земельної реформи, яка була проведена в Бессарабії за рішенням губернської влади. Цей сад було посаджено на землях біля Якубової (урочище) криниці. Ліворуч саду знаходилися землі урочища Верби. З того року цей придорожний клапоть землі обійнятий плодовими деревами стали називати новим Садом. Ця прегарна назва в пам’яті старожилів збереглася до наших днів.Далі мовиться (за переповідками) начеб то до цих, якби кооперативних садів був певною мірою прив’язаний той самий хитромудрий поміщик Баланецький. Але так сталося, що з приходом румунів – 1918 рік, господарі цього «нового саду» дійшли згоди про його викорчовування і переведення землі в зернову сівозміну.  Черговим або наступним садом на романківецьких землях, який на думку провідних фахівців з садівничої, власне кажучи, землеробської галузі, був так званий агрікольський (шкільний) сад. Він займав загалом 24 десятини родючої землі в урочищі Юсипова. Цей унікальний як на той час сад висаджувався в 1933 році. І висаджували його «студенти» романківецької школи – агріколи під керівництвом директора школи, фахівця – аграрія, який навчався в Сорбонському – Франція – університеті і в колишньому Хотинському повіті Бессарабії був провідним наставником в галузі рільництва взагалі, садівництва зокрема В радянсько – колгоспні роки агрікольський сад використовувася за призначенням і від того колгосп мав чималі прибутки.Історичні споруди, які зберіглися до цього часу в координатах поміщицького маєтку (парку).
Так сталося, що на протязі цілого століття – 1805 – 1905 роки – поміщиками Василем Баланецьким, Михайлом і Миколою Крупенськими, на території маєтку було споруджено кілька об’єктів, які збереглися: дві пам’ятки (земляні могили) були висипані поселенцями ще наприкінці ХУІ ст. Ці, якби сказати, пагорбки збереглися до сьогодні і знаходяться вони в центрі парку праворуч головної прогулянкової алеї на південному схилі тутешнього водорозділу. В хронологічному порядку ці історичні пам’ятки можна виписати так: 1 – Житлове приміщення побудоване поміщиком В. Баланецьким між 1805 – 1810 роками (мовиться, що саме в 1810 році). 2 – Глибоководна кам’яна криниця викопана і облаштована поміщиком Василем Баланецьким в 1803 році. 3 – Земляні висипи (могили) пам’ятки ХУІ – ХУП ст. 4 – Троянів вал (канава) споруда, яка несе свої сліди ще Ш – ІУ ст. н е . 5 – Триумфальна Арка (брама) – унікальна окраса маєтку, яка між 1829 – 1953 роками стояла при в’їзді в парк в самому центрі маєтку. Ця красива за архітектурою формою споруда була зведена поміщиком Василем Росету – Балонеску на честь перемоги російських військ над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року.
6 – Підземелля (великооб’ємна) кам’яна Т-образна споруда, побудована дворянином Михайлом Крупенським в кінці ХІХ ст. В захаращеному вигляді дійшла до наших днів.
7 – Підземна оранжерея – була обладнана в кінці трояндового валу на початку ХХ ст. Побудував її поміщик Микола Крупенський. Сліди збереглися. 8 – Плодоносний сад посаджений поміщиком Миколою Крупенським за оригінальною схемою у 1905 році. 9 – Реліктові дерева – платан, айлантолистий (китайський ясен) горіх, чорний, нектароносні (серцелистні) липи, фітомеліоративні осики, привитий (розоподібний) крупноплідний глід (на жаль цю перлину паркової рослинності зберегти місцеві природолюби не зуміли. 10 – Кам’яна «змійка». Геодезичний знак, встановлений поміщиком Василем Баланецьким в самому центрі помістя в 1815 році. Легенди, які пов’язані з окремими спорудами в панському дворі. В 40 – 60 роках минулого століття активно переповідалися місцевими дідами легенди в яких, як кажуть люди, була добра частка правди. Ось про що в деяких з них йшлося: мовиться, що при зведені у підніжжі парку Триумфальної Арки (брами) було, що за день каменярі не вимурують – за ніч якась невідома сила те мурування розвалює. І це діялося доти, доки за порадою мудреців поміщик В.Баланецький не замурував у споруду двох шатрових циганів. В іншій легенді, пов’язаній з кам’яною змійкою, яка досі пильно охороняє геодезичну пуповину панського помістя, йдеться (переповідка зафіксована в сорокових роках ХХ ст.) про те, як перед великодніми святами тут, коло змійки в темні, темні ночі з’являлася якась без людської подоби відьма і наворожувала різні лиха. Було, хто необережно доторкнеться до змійки в ночі – тут же каменіє. Проте ніхто не міг толком розповісти чи хоч хтось з місцевих диваків при цьому закаменів? Мовиться, ніби цю легенду придумав сам поміщик Баланецький аби таким чином відлякати місцеву бахурву від крадіжок фруктів і ягід в панському дворі. В загальних вимірах і оцінках колишній Романківецький поміщицький маєток в купі з старими (історичними) будівлями, іншими спорудами і рослинністю, якою рясно обійнято лісопаркову зону цього помістя, складають цілий культурницький комплекс. За оцінкою фахівців з туризму, на базі цього маєтку з усіма його історичними і природними багатствами можна успішно розвивати екскурсійний туризм, здійснювати науково-дослідницьку роботу з історії, біології, ботаніки, природоохоронної галузі. Роки народження колишніх романківецьких поміщиків і час володіння місцевою вотчиною. Капітан Іоніца Чидін рік народження приблизно 1736, володів романківецькою вотчиною 32 роки Спатар Василь Росету-Балонеску (Баланецький) народився в 1761 році. Господарював в Романківцях 36 років Дворянин Матвій Георгійович Крупенський народився в 1780 році. Романківці підкорялися йому цілих 25 років. Дворянин Микола Матвійович Крупенський (син Георгія) народився в 1821 році. Газдував в Романківцях 29 років. Дворянин Михайло Миколайович Крупенський (Миколаїв син) народився в 1851 році. Як і батько, володів Романківецьким помістям 29 р. Микола Михайлович Крупенський (Михайлів син) народився в 1877 р. Розпоряджався успадкованими багатствами разом з сином Кирилом, 1902 року народження неповних 52 роки. Таким чином вище зазначені поміщики в цілому володіли Романківецькими панськими багатствами більше двох століть (203 роки). Гандзій В.В.
с. Романківці |
